Станом на сьогоднішній день в Україні діє Наказ МОЗ України №787 «Про затвердження Порядку застосування допоміжних репродуктивних технологій в Україні» (остання редакція 11.03.2014р.), яким визначено в т.ч. умови та порядок застосування сурогатного материнства (Розділ 6).

Так, відповідно до Наказу МОЗ України №787 передбачено, що проведення сурогатного (замінного) материнство можливе за умов:

  • медичних показників як сурогатної матері, так і безплідної пари,
  • відсутність генетичного зв’язку між сурогатною матір’ю та дитиною та наявністю генетичного зв’язку подружньої безплідної пари (батьки) з дитиною,
  • обровільних заяв-згод від подружньої пари, сурогатної матері та її чоловіка (якщо в шлюбі) на застосування до них методики ДРТ – сурогатного (замінного) материнства,
  • сурогатна матір — повнолітня дієздатна жінка, яка має власну здорову дитину,
  • нотаріально засвідчений договір про виношування дитини між сурогатною матір’ю та подружньою парою.

Ці умови розповсюджуються без жодних обмежень як на громадян України, так і на іноземних громадян, котрі приїжджали та приїжджають до України з метою втілення своїх природніх інстинктів на батьківство/материнство. Потік іноземних громадян до України за лікуванням безпліддя за допомогою сурогатного материнства обумовлений декількома факторами: адекватна цінова політика в Україні, лояльне законодавство та належний рівень медичного розвитку в цій медичній галузі (ДРТ).


З 19.07.2018р. у ВРУ зареєстровано законопроект №8629 «Про допоміжні репродуктивні технології». Умови та порядок застосування сурогатного (замінного) материнства визначено в ст.9 даного законопроекту, і вони мають як аналогічні положення Наказу №787, так і суттєві відмінності.


Так, на відміну від Наказу МОЗ України №787, в законопроекті №8629 чітко визначено хто не може скористатися  методикою сурогатного материнства, це:

  1. особи однієї статі;
  2. особи без громадянства.

В законопроекті №8629 також чітко визначено вік сурогатної матері – 18-55 років, на відміну від Наказу МОЗ України №787, де визначеним є лише репродуктивний вік донора ооцитів (18-36 років), на який орієнтуються медики та безплідна пара при виборі сурогатної матері.

В той же час дане вікове обмеження (до 55 років), в законопроекті №8629, стосується лише жінок. Законодавець не розкриває в своїй пояснювальній записці до законопроекту з яких даних він виходив, чи проводились дослідження з цього приводу тощо.

Що стосується іноземних громадян, то вони, за законопроектом, зможуть скористатися послугами щодо використання допоміжних репродуктивних технологій лише у випадку, якщо зможуть підтвердити, що вони знаходяться в зареєстрованому шлюбі (чоловік+жінка) і постійно або тимчасово проживають на території України.


Нагадаємо, що документ, який посвідчує особу іноземця та підтверджує право на тимчасове або постійне проживання в Україні є відповідна посвідка, яку видає територіальний орган/підрозділ ДМС України.


Стаття 4 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” містить перелік підстав, за яких може видаватися посвідка на тимчасове проживання, і така підстава, як лікування безпліддя за допомогою ДРТ (сурогатне материнства), є відсутньою.

У той же час, в ч. 8 ст. 9 законопроекту зазначається, що «іноземні громадяни отримують послуги щодо використання допоміжних репродуктивних технологій згідно з вимогами та умовами чинного законодавства України».

Таким чином остаточна позиція законодавця відносно прав іноземних громадян, на використання допоміжних репродуктивних технологій — сурогатне материнство в Україні, які на території України перебувають тимчасово, в законопроекті не сформована.

Яку мету переслідує законодавець, встановлюючи двозначність тлумачення норм даного законопроекту, невідомо, але те, що це може вплинути на виникнення корупційних схем в такій державній структурі, як ДМС (державна міграційна служба), або відтік іноземних клієнтів/пацієнтів у закладах охорони здоров’я, є очевидним.

В той же час законодавець не звернув уваги на те, що однією з головних вимог, відносно іноземних громадян, які виявлять бажання скористатися лікувальної програмою (методикою) ДРТ (сурогатне материнство) має бути відсутність заборон на сурогатне материнство в країні проживання іноземця. Саме це забезпечить захист прав дитини, що є надважливим завданням державотворця.

Законопроект має безліч юридичних недоліків, які потребують усунення до його опублікування.

Дійсно, застосування допоміжних репродуктивних технологій в Україні має бути більш прозорим та чітким, ніж це передбачено в Наказі МОЗ України №787, удосконалення потребують ті норми, що регулюють процедурні питання програм ДРТ, які унеможливлять кваліфікацію дій учасників програми (методики) сурогатного материнства за ст.149 ККУ (торгівля людьми), і насамперед, має бути чітке обмеження на застосування програм ДРТ (сурогатне материнство) до іноземних пар, країни проживання яких не легалізували сурогатне материнство в тій мірі, якій воно легалізовано в Україні.